Юридическая фирма, компания в Одессе - ASLegal. /Керуючий партнер ЮК «AS Legal» Максим Андрєєв для видання «ЮРИСТ&ЗАКОН» про корпоративні спори
6 июн

Керуючий партнер ЮК «AS Legal» Максим Андрєєв для видання «ЮРИСТ&ЗАКОН» про корпоративні спори

Керуючий партнер ЮК «AS Legal» Максим Андрєєв розповів для видання «ЮРИСТ&ЗАКОН» про спори, пов’язані з виходом учасника з товариства та про спори щодо відчуження долі в уставному капіталі:

Сьогоденні реалії ринкової економіки в розвинених державах світу передбачають створення та функціонування розмаїтої кількості організаційно-правових форм господарських товариств. До них можливо віднести товариства з обмеженою відповідальністю (LLC, LTD), партнерські товариства (LLP) тощо. На території України найбільш розповсюдженими є товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ), після яких займають відповідну долю ринку акціонерні товариства приватного (ПрАТ) та публічного (ПАТ) типу, а також товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ), найменш розповсюдженими є командитні (КТ) та повні товариства (ПТ).

Все ж таки, що таке господарське товариство та з чим його «їдять»?

Відповідно до ст. 79 ГК України, господарськими товариствами є саме ті підприємства та інші суб’єкти господарювання, які засновані юридичними та/або фізичними особами шляхом об’єднання майна для отримання прибутку

Господарське товариство – це незалежний суб’єкт права, який має відповідну право- та дієздатність, тобто може мати права та обов’язки, а у взаємовідносинах виступає незалежно від своїх засновників. В той же час, саме рішення учасників таких товариств напряму впливають на їх подальше функціонування та прибутковість. Також, потрібно наголосити на тому, що саме склад учасників успішних підприємств є одним з найбільш уразливих цілей для рейдерства на сьогоднішній день.

Законодавець розділяє засновників та учасників товариства. В теорії господарського права існують декілька підходів до з’ясування того чи є це тотожні поняття чи різні. З точки зори ж практичної юриспруденції, потрібно зазначити, що засновник товариства (ТОВ, ПрАТ, ПАТ, ТДВ тощо) отримує свій статус в момент створення юридичної особи та відображається в відомостях Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій. Засновник може створювати товариство будь-якої організаційно-правової форми, після чого автоматично перетворюється на акціонера, учасника, пайовика, члена товариства. В той же час, учасник отримує свій статус лише після того, як він отримує частку в статутному капіталі вже створеного ТОВ. Сам статус учасника притаманний лише ТОВ. Проте, засновники та учасники володіють правом приймати участь в управлінні товариством та розподіленні прибутку.

У зв’язку з вищезазначеним, надалі, мова буде вестись в рамках спорів, що виникають у товариствах з обмеженою відповідальністю у зв’язку з їх розповсюдженістю в юридичній практиці.

  І. Спори, пов’язані з виходом учасника з товариства.

В категорії даних спорів слід виділити саме спори, які виникають з питань виплат частини майна під час виходу учасника з товариства та спори, що виникають з виключенням учасника у зв’язку з систематичними порушеннями, протидією діяльності товариства.

Згідно ст. 148 ЦК України зазначено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.

Для виходу учасник – фізична особа має надати нотаріально посвідчену заяву, а учасник – юридична особа – належно оформлене рішення про такий вихід.

Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

Відповідно до ст. 54 ЗУ «Про господарські товариства», при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

На підставі зазначеного вище, можливо прийти до висновку, що учасник ТОВ при виході з нього отримує право на виплату йому тої суми вартості усього майна підприємства, яка пропорційна його частці у відсоткову еквіваленті.

Найбільш спірним моментом в даному аспекті є саме визначення вартості майна підприємства та його подальша виплата колишньому учаснику ТОВ. Потрібно зазначити, що раніше законодавець не визначав вид розрахунку вартості майна: балансовий чи ринковий. Проте, після прийняття відповідних змін до ЗУ «Про товариства з обмеженою відповідальністю» ситуація змінилась.

Відповідно до ч.8 ст. 24 даного закону, вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника.

Дана норма вирішила довготриваючу прогалину в національному законодавстві, яка до цього часу породжувала значну купу зловживань та маніпуляцій з боку недоброчесних осіб.

Проте, спори з приводу належних розрахунків вартості майна підприємства, на нашу думку, будуть тривати й досі. Хоча законодавець й чіпляє питання незалежних економічних звітів, проте чітке регулювання відсутнє й досі. Товариства вираховують ринкову вартість за допомогою власних сил, бухгалтерії тощо, іноді занижаючи реальну ринкову вартість, чим і породжують непорозуміння та спори з власними учасниками.

Сьогодні, заради уникнення спорів в майбутньому, учасники ТОВ укладають корпоративний договір та/або вносять зміни в статутні документи де чітко зазначають процедури виходу та належну експертну установу, що встановить фактичну ринкову вартість майна.

У разі, якщо все ж таки, такі умови відсутні, а порозуміння з іншими учасниками знайти не вдається, необхідно буде звернутися до суду. В даному випадку, вже наявна усталена практика, як національного рівня, так і міжнародного (наприклад, Рішення Європейського суду з прав людини (Справедлива сатисфакція) у справі “Совтрансавто-Холдинг” проти України (Заява N 48553/99) від 02.10.2003 р. тощо).

Зовсім іншим є питання, пов’язані з примусовим виключенням особи з учасників ТОВ саме на підставі систематичного невиконання або неналежного виконання учасником своїх обов’язків чи перешкоджання своїми діями досягнення цілей товариства.

Відповідно до ст. 64 ЗУ «Про господарські товариства» зазначено, що учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов’язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере.

Даний механізм, в один час, є засобом боротьби з недоброчесними учасниками товариства, які саботують його діяльність та інструментом зловживань і маніпуляцій з боку осіб, які володіють більше 50 відсотків від загальної кількості голосів.

Потрібно наголосити, що судові спори тривають саме з приводу скасування рішень учасників щодо виключення осіб зі складу товариств. Судова практика різноманітна в розрізі даного питання, проте, спільним залишається необхідність доведення зі сторони ТОВ наявності фактів систематичного невиконання або неналежного виконання учасником своїх обов’язків чи перешкоджання своїми діями досягнення цілей товариства.

Такими фактами є постійне ухилення від участі в загальних зборах товариства, невиконання пунктів рішень тощо. Потрібно наголосити, що учасник, якого планують виключити, має бути належним чином повідомлений про скликання загальних зборів, повістку дня тощо.

ІІ. Спори, які виникають з приводу відчуження долі в уставному капіталі.

У ст. 21 ЗУ «Про товариства з обмеженою відповідальністю» зазначено, що учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

У той же час, у ст. 20 цього закону встановлено, що учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі.

Тобто, законодавець встановив порядок реалізації своєї частки учасником товариства, проте з урахуванням відповідних умов та обмежень. Загалом, якщо проаналізувати вказані вище статті, то варіанти спорів випливають з диспозицій вказаних норм.

Потрібно зазначити, що «найпопулярнішими» є саме спори, що виникають під час реалізації частки шляхом її продажу.

Питання виникнення та застосування переважного права у інших учасників ТОВ під час продажу частки не нове в українському законодавстві, проте, з прийняттям Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» воно стало більш детально врегульоване, ніж раніше.

Переважне право учасника виникає виключно в той ситуації, коли інший учасник цього ж самого товариства бажає відчужити належну йому частку в уставному капіталі шляхом продажу її третій особі.

В даному випадку, виникає обов’язок у учасника товариства, який має намір продати частку, письмово повідомити про це інших учасників та зазначити ціну, розмір частки та інші істотні умови, які він запропонував третій особі.

Постає питання належності повідомлення учасників про намір продажу частки, бо саме доказування цього факту буде покладено на плечі продавця частки, якщо виникне судовий спір. Вважаємо, що особі продавця необхідно використати усі належні способи повідомлення інших учасників товариства, зокрема відправлення цінного листа з описом та повідомленням про вручення на адреси учасників, які зазначені в статутних та інших документах наявних в товаристві, відправити скан-копії на електрону адресу тощо. Саме такі дії будуть розцінюватися судом в сукупності як доказ того, що учасник, який має намір продати частку, використав усі можливі способи інформування.

У разі виконання дій зазначених вище, продавець частки зможе реалізувати її третій особі шляхом продажу лише у разі, якщо інші учасники товариства письмово відмовляться від свого переважного права чи на 31 день з дати отримання повідомлення ними про намір продажу такої частки.

В той же час, законодавець передбачив порядок судового захисту прав продавця та покупця у разі неналежної реалізації переважного права учасника. Так, якщо ж учасник, що має намір продати свою частку отримав від іншого учасника заяву про бажання скористатися своїм переважним право, тоді такі учасники зобов’язані укласти договір купівлі-продажу частки протягом одного місяця.

У разі, якщо продавець ухиляєтеся від укладання договору, покупець має право звернутися до суду про визнання такого договору укладеним. В свою чергу, продавець, у разі, якщо покупець ухиляється від свого обов’язку, має право продати частку третій особі.

В обох випадках, в судовому порядку буде необхідно довести факт ухилення стороною свого обов’язку. Вважаємо, що належним доказам в таких справах буде саме направлення повідомлення на адресу сторони з місцем та часом укладання договору купівлі-продажу, можливо, навіть відправка проекту такого договору.

Все ж таки, трапляються випадки, коли учасник товариства, який має намір продати частку реалізує її без повідомлення інших учасників. В даному випадку, учасник, чиє переважне право порушено, має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов’язків покупця частки ( ч.5 ст. 20 ЗУ «Про ТОВ»). Позовна давність за такими спорами становить 1 рік. Фактично, у разі задоволення позовної заяви, суд замінює покупця- третю особу на учасника товариства чиї права були порушені. В той же час, під час відкриті провадження по справі, суд має зобов’язати позивача внести на депозит суду суму еквівалентну ціні договору купівлі – продажу частки, у разі, якщо позивач не зробив це разом з поданням позову раніше. Покладання такого обов’язку на позивача є  гарантією оплатності правочину та захисту майнових інтересів відповідача по справам даної категорії.

Як ми вже зазначали раніше, переважне право виникає у інших учасників лише в разі наміру продати частку третім особам. Тобто, будь-яким чином, це не відноситься до інших способів реалізації.

Для врегулювання даного питання, законодавець у ч.2 ст. 21 ЗУ «Про ТОВ» передбачив, що статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.

Даний механізм є способом захисту права та інтересів усіх учасників товариства від передання права власності на частку третім особам, які не мають відношення до даного товариства без їх згоди. Потрібно зазначити, що законодавець дає простір до регулювання цього питання в межах статуту, тобто у разі волі усіх учасників можливо створити доволі розгалужену та врегульовану процедуру відчуження частки третім особам.

Також, наявна практика укладання корпоративних договорів з цього питання між всіма учасниками ТОВ, проте, ми вважаємо, що у разі наявності чітко врегульованого порядку дій в законодавстві, слід притримуватися саме нього, бо суди, керуючись принципом верховенства права, будуть застосовувати саме норми, чітко передбачені в законі.

Таким чином, у разі виникнення спорів, пов’язаних з виходом учасника з товариства або ж відчуження долі в уставному капіталі, керуючись нормами законодавства, слід завчасно забезпечити належність виконання усіх передбачених законом положень, щоб під час судового розгляду мати змогу довести свою позицію, посилаючись на фактичні підтвердження правомірної поведінки.