Підставою для звернення до Конституційного Суду України стала відмова адміністративних  судів усіх інстанцій у відновленні дії рішення про державну реєстрацію прав на об‘єкт нерухомості ПАТ  «Одестеплокомуненерго».  

З історії справи:

У жовтні 2016 року та червні 2017 року, на підставі заяви власника та наданого ним пакету документів, державними реєстраторами було здійснено державну реєстрацію речових прав ПАТ «Одестеплокомуненерго» на відповідне майно.

Зокрема, внесено запис та зареєстровано право власності підприємства на об’єкт незавершеного будівництва, набутий Клієнтом у власність ще в далекому 1999 році на підставі відповідного договору купівлі-продажу.

В свою чергу, у вересні того ж року Департамент комунальної власності Одеської міської ради, використовуючи надумані обставини для поновлення строку, звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на вказані вище рішення державних реєстраторів та просив МЮУ скасувати рішення про реєстрацію за ПАТ  «Одестеплокомуненерго» речових прав на нерухоме майно.

Наказом Міністерства юстиції України скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено, рішення про державну реєстрацію права власності ПрАТ «Одестеплокомуненерго» на нерухоме майно – скасовано.

В основу рішення покладено помилки, що були допущені державними реєстраторами.

Вважаючи Наказ МЮУ протиправним, ПАТ «Одестеплокомуненерго», звернулось до адміністративного суду за захистом порушених прав та інтересів.

«Крапку» у вирішенні спору поставив Верховний Суд, який дійшов висновку, що суд не має повноважень з оцінки дій державних реєстраторів, в зв’язку із чим рішення судів нижчих інстанцій про відмову ПрАТ “Одестеплокомуненерго” в задоволені позовних вимог – залишено без змін.

Оскільки, всі національні засоби юридичного захисту було вичерпано, ПАТ «Одестеплокомуненерго» звернулось до Конституційного Суду України в порядку ст. 55 Конституції України.

В ході підготовки конституційної скарги, нашими фахівцями сформовано наступну правову позицію:

У відповідності до ст. 41 Конституції України право власності є непорушним.

Виклад ст. 3 Конституції України свідчить про те, що діяльність держави має спрямовуватись у відповідності до гарантій прав і свобод людини і громадянина, а сама держава відповідає за свою діяльність перед людиною, що свідчить про неможливість людини відповідати за діяльність самої держави.

В свою чергу, припис статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» надає Міністерству юстиції України право позбавляти особу права власності на підставі помилок, допущених державним реєстратором.

Окрім того, зазначеним Законом відповідальність за  помилки, допущені державним реєстратором як представником Держави чомусь покладалась на особу-власника нерухомого майна.

16 листопада 2022 року Конституційним Судом України ухвалено Рішення № 9-р(ІІ)/2022 щодо відповідності Конституції України положення підпункту „а“ пункту 2 частини шостої статті 37 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень“.

За результатами розгляду скарги, Конституційний Суд визнав неконституційними повноваження Колегії Мін’юсту з розгляду скарг у сфері державної реєстрації приймати рішення про скасування запису про державну реєстрацію права власності.

Даючи оцінку оспорюваному припису статті 37 Закону в зазначеному аспекті, Конституційний Суд України констатував, що ухвалення Міністерством юстиції України рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно може бути кваліфіковано, насамперед, як припинення офіційного визнання і підтвердження державою юридичного факту набуття особою такого права власності, внаслідок чого, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вносять запис про скасування державної реєстрації права власності.

Таким чином, особа втрачає можливість вільно та на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю.

Окрім того, в оспорюваному приписі статті 37 Закону немає чіткої та зрозумілої вказівки на юридичні наслідки ухвалення Міністерством юстиції України рішення про скасування рішення про державну реєстрацію права власності в аспекті визначення особи власника майна. Отже, скасування Міністерством юстиції України на підставі оспорюваного припису статті 37 Закону рішення про державну реєстрацію права власності спричиняє юридичну невизначеність у відносинах власності та обмежує ПрАТ “Одестеплокомуненерго” в розпорядженні майном.

Як наслідок, КСУ зобов’язано Верховну Раду України привести нормативне регулювання у відповідність із Конституцією України та прийнятим Рішенням.

Ми повністю підтримуємо даний висновок КСУ, оскільки вважаємо свій кейс яскравою демонстрацією того, що для того, щоб зарейдерити майно, – іноді достатньо першим забігти в антирейдерську.

Зокрема, як і вказувалось вище, з огляду на рік виникнення правовідносин, держава вже  офіційно визнавала за нашим Клієнтом право власності на майно.

Але процедура зазнала змін.

У той же час, намагаючись відповідати чинним вимогам закону, наш Клієнт з абсолютно формальних підстав (не залежних від його волі та поведінки) через безвідповідальне рішення окремих осіб – втратив своє законне право розпоряджатись долею набутого майна.

У той же час, з огляду на теперішні часи ми схильні вважати, що діяльність «Антирейдерської комісії» грає вагому роль в формуванні та становленні правової держави, що, однак, не відміняє необхідності, аби законодавство, що регулює діяльність комісії та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, було приведено у відповідність до Основного закону України.

Наявність механізму стримування та противаг в сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, на наше переконання, буде сприяти встановленню верховенства права, законності, юридичної визначеності з однієї сторони, та нівелювати будь-яке неправомірне втручання в право мирного володіння – з іншої.

Ну а ми, зі свого боку, залишатимемось на сторожі прав своїх Клієнтів.
Незалежно від складності справи.

Від початку вирішення і до отримання законного і справедливого рішення!